Права та обов’язки батьків

КОНСТИТУЦІЯ   УКРАЇНИ.

Стаття 53.

Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

   Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної,  професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

   Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

   Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

 СІМЕЙНИЙ  КОДЕКС  УКРАЇНИ.

Стаття 150.  Обов’язки  батьків  щодо  виховання  та  розвитку  дитини.

     1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей,  любові до своєї  сім’ї  та  родини,  свого народу, своєї Батьківщини.

     2. Батьки  зобов’язані  піклуватися  про здоров’я дитини,  її фізичний, духовний та моральний розвиток.

     3. Батьки зобов’язані  забезпечити  здобуття  дитиною  повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

     4. Батьки зобов’язані поважати дитину.

     5. Передача  дитини  на  виховання  іншим  особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.

     6. Забороняються будь-які види  експлуатації  батьками  своєї дитини.

     7. Забороняються  фізичні покарання дитини батьками,  а також застосування ними інших видів  покарань,  які  принижують  людську гідність дитини.

 Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини.

      1. Батьки  мають  переважне  право  перед  іншими  особами на особисте виховання дитини.

     2. Батьки мають право  залучати  до  виховання  дитини  інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

     3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

 Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати  дитину.

 1.Батьки зобов’язані  утримувати  дитину  до  досягнення  нею  повноліття.

 Стаття 249. Права та обов’язки опікуна, піклувальника щодо дитини.

      1. Опікун, піклувальник  зобов’язаний  виховувати  дитину, піклуватися  про  її  здоров¢я, фізичний, психічний, духовний  розвиток, забезпечити  одержання  дитиною  повної  загальної  середньої  освіти.

 Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи  виховання дитини  з  урахуванням  думки  дитини  та  рекомендацій  органу  опіки  та  піклування.

  2. Опікун, піклувальник  має  право  вимагати  повернення  дитини  від  будь-якої  особи, яка  тримає  її  у  себе  не  на  підставі  закону  або  рішення  суду.

  3. Опікун, піклувальник  не  має  права  перешкоджати  спілкуванню  дитини  з  її  батьками   та  іншими  родичами, за  винятком  випадків, коли  таке  спілкування  суперечить  інтересам  дитини.

  4. Цивільні  права  та  обов¢язки  опікуна, піклувальника  встановлюються  Цивільним  кодексом  України.

  5. Обов¢язки  з  опіки  та  піклування  щодо  дитини  виконуються  опікуном  та  піклувальником  безоплатно.

 Стаття  261. Права  та  обов¢язки  особи, яка  взяла  у свою сім¢ю  дитину, щодо  її  виховання.

  1. Особа, яка  взяла  у  свою  сім¢ю  дитину, яка  є  сиротою  або  з  інших  причин  позбавлена  батьківського  піклування, має  права  та  обов¢язки  шодо  її  виховання  та  захисту  відповідно  до  положень  статей  249  і  262  цього  Кодексу.

 ЗАКОН   УКРАЇНИ  «ПРО   ОСВІТУ».

    Стаття 35. Загальна середня освіта.

    1. Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство  і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

   2. Держава гарантує молоді право на отримання  повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і може отримуватись у різних типах закладів освіти.

   3. За рахунок коштів підприємств, установ і організацій, батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня.

 Стаття 51. Права вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів,  стажистів,  клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів.

    1. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти відповідно  мають гарантоване державою право на:

   навчання  для  здобуття  певного  освітнього    та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

   вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

   додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

   продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди із закладом освіти;

   одержання направлення на навчання, стажування до  інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

   користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

   доступ до інформації в усіх галузях знань;

   участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській  та інших видах наукової діяльності,  конференціях,  олімпіадах, виставках, конкурсах;

   особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

   участь в об’єднаннях громадян;

   безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

   забезпечення стипендіями, гуртожитками,  інтернатами  в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

     трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

перерву в навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;

   користування послугами закладів охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров’я;

   захист від будь-яких форм експлуатації,  фізичного  та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

   2. Відволікання учнів, студентів, курсантів,  слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів  за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов’язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.

 Стаття 52. Обов’язки  вихованців,  учнів,  студентів, курсантів,  слухачів,  стажистів,  клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів.

 1.Обов’язками вихованців, учнів, студентів,  курсантів, слухачів,  стажистів,  клінічних  ординаторів,  аспірантів, докторантів відповідно є:

додержання законодавства,  моральних,  етичних  норм;

систематичне та глибоке оволодіння знаннями,  практичними навичками, професійною майстерністю,  підвищення  загального культурного рівня;

додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

2.Випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов’язані  відпрацювати  за  направленням  і  в  порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3.Інші обов’язки осіб, що навчаються, можуть встановлюватися законодавством, положеннями про заклади освіти та їх статутами.

 Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини.

    1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

   2. На  кожного  з  батьків  покладається  однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

   3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

   постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

   поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

   виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання  та  навколишнього  природного середовища, любов до своєї країни;

   сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти  або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

   виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

   4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

 Стаття 60. Права батьків.

    Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

   вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей;

   обирати і бути  обраними  до  органів  громадського самоврядування закладів освіти;

   звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

   захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

 ЗАКОН   УКРАЇНИ   «ПРО   ЗАГАЛЬНУ   СЕРЕДНЮ   ОСВІТУ».

 Стаття 6. Здобуття повної загальної середньої освіти.

    1. Громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або  інших  ознак забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти  у  державних  і комунальних навчальних закладах.

   2. Громадяни України мають право на здобуття повної загальної середньої освіти у приватних навчальних закладах.

   3. Здобуття повної загальної середньої освіти у навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності має відповідати вимогам Державного стандарту загальної  середньої освіти.

   4. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають повну загальну середню освіту у порядку, встановленому для громадян України.

   5.  Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, – на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються.

 Стаття 29. Права та обов’язки батьків або осіб, які їх замінюють.

    1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

   вибирати навчальні  заклади  та  форми  навчання  для неповнолітніх дітей;

   приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

   обирати і  бути  обраними  до  органів  громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів;

   звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

   захищати законні інтереси дітей.

   2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані:

   забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

   постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

   поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім’ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

   виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей  Українського  народу,  дбайливе  ставлення  до історико-культурного  надбання  та  навколишнього  природного середовища, любов до України.

   3. У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину  до  відповідної  спеціальної загальноосвітньої  школи  (школи-інтернату),  навчання  дитини проводиться за індивідуальною формою.

 СТ.166. ЗЛІСНЕ  НЕВИКОНАННЯ  ОБОВ’ЯЗКІВ  ПО  ДОГЛЯДУ  ЗА  ДИТИНОЮ  АБО  ЗА  ОСОБОЮ, ЩОДО  ЯКОЇ  ВСТАНОВЛЕНА  ОПІКА  ЧИ  ПІКЛУВАННЯ.

           Злісне  невиконання  батьками, опікунами  чи  піклувальниками  встановлених  законом  обов¢язків  по  догляду  за  дитиною  або  особою, щодо  якої  встановлена  опіка  чи  піклування, що  спричинило  тяжкі  наслідки,  карається  обмеженням  волі  на  строк  від  двох  до  п¢яти  років  або  позбавленням  волі  на той  самий  строк.

             1.Основним  безпосереднім  об’єктом  цього  злочину  є  всебічний (фізичний, психічний  і  соціальний)  розвиток  дитини  або  особи, стосовно  якої  встановлена  опіка  чи  піклування, а  також  встановлений  порядок  догляду  за  такими  особами.  Додатковим  факультативним  його  об’єктом  можуть  виступати  здоров’я, життя, інші  блага.

            Потерпілими  від цього  злочину  можуть  бути: 1) діти, 2) інші, крім  дітей, особи, стосовно  яких  встановлена  опіка  чи  піклування.

2. Об’єктивна  сторона  проявляється  у  формі  злісного  невиконання  батьками, опікунами  чи  піклувальниками  встановлених  законом  обов¢язків  по  догляду  за  дитиною  або  особою, щодо  якої  встановлена  опіка  чи  піклування.  Невиконання  таких  обов¢язків  може  проявлятися  у залишенні  впродовж  тривалого  строку  потерпілого  без  будь-якого  нагляду,ухиленні  від  виховання  дітей (у  т.ч.  незабезпеченні  відвідування  ними  школи, контролю  за  проведенням  дозвілля),незабезпеченні  потерпілим  безпечних  умов  перебування  за  місцем  проживання  чи     в  іншому  місці, невжитті  заходів  щодо  їх  лікування, безпідставному  обмеженні  в  харчуванні, одязі, інших  предметах  першої  необхідності, штучному  створенні  незадовільних  побутових  умов  тощо. Обставинами, які  вказують  на  злісний  характер  такого  невиконання, можуть, зокрема, бути  його  тривалість, системність, багаторазовість, а  також  неодноразові  звернення  представників  влади, освітніх, медичних  та  інших  закладів, органів  опіки  та  піклування, громадян  з  приводу  неналежного  виконання  зазначених  вище  обов¢язків (при  цьому  звертають  увагу  на  те —  чи  застосовувалися  до  таких  осіб  заходи  адміністративного  характеру, а саме  стаття  184  Кодексу України  про  адміністративні  правопорушення).

Злісне  невиконання  вказаних  у  ст. 166  обов¢язків  утворює  склад  цього  злочину  лише  у  разі, коли  воно  потягло  тяжкі  наслідки.  Тяжкі  наслідки  —  ознака  оціночна, яка  потребує  свого  визначення  у  кожному  конкретному  випадку. Такими  наслідками  можуть  визнаватися  смерть, каліцтво  дитини  чи  особи, стосовно  якої  встановлена  опіка  чи  піклування, захворювання  їх  на  небезпечну  хворобу, вчинення  ними  суспільно  небезпечних  діянь, які  призвели  до  смерті  інших  осіб, заподіянні  істотної  шкоди  їх  здоров¢ю  або  потягли  за  собою  великі  матеріальні  збитки  тощо.  При  цьому  обов¢язковою  умовою  кримінальної  відповідальності  батьків, опікунів  чи  піклувальників  є  те, що  зазначені  наслідки  перебувають  у  причинному  зв’язку  із  їх діянням Злочин  вважається  закінченим  з  моментом  настання  тяжких  наслідків.

3.Суб’єкт  злочину  спеціальний.  Ним  можуть  бути  лише  батьки, усиновителі, опікуни  та  піклувальники.

4. Суб’єктивна  сторона  злочину  характеризується  умислом, на  що  вказує  злісний  характер  діяння.  Ставлення  винної  особи  до  наслідків  є  необережним.

 Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, – тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Коментар:

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає в: 1) ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (ч. 1); 2) вчиненні неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом (ч. 2); 3) вчиненні неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ч. 3). 1.    Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

1. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.

2. Відповідно до ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. За правопорушення неповнолітніх, які не досягли шістнадцятирічного віку несуть відповідальність батьки або особи, які їх замінюють.

3. Відповідно до ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст. 113), бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (ст. 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308), вимагання (ст. 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч.2 статей 194, 347, 352, 378, ч.2 та 3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2, 3 ст. 289), хуліганство (ст. 296). За вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, несуть адміністративну відповідальність батьки або особи, які їх замінюють.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушень є батьки неповнолітнього або особи, що їх замінюють.

http://uazakon.ru/kuoap/184/default.htm